- Все правильно. Мене тут нема!

Свiтло падало смутами через залiзнi штаби. Дiвчинка сидiла на стiльцi.

Спочатку зробив легесенький контур i почав проробляти руки та лице.

Дiвчина, зрештою, подивилась на мене. Перехопив погляд i показав мовчки, щоб спустила бретелi купальника.

Вона попустила очi на свої оголенi пипки.

Надивившись досхочу, перевела погляд на попередню точку.

За якийсь час вона пiдвела голову i подивилась на мене. Я кивнув. I вона стягла до лона.

- Та знiми вже зовсiм...

Не дивлячись на мене, рiзко крутонула головою: "Нi!"

I зразу ж за дверима почувся голос її матiнки. Голос верескливий, суджений. А трiо пропитих голосiв - баса, баритона I тенора - заспокоювали її.

Я дивився на важку засувку i переконував себе. шо корифани вже одну пляшку заробили. Враз за моєю спиною гуркнув стiлець. Менi все стисло в серединi. Обернувся -дiвчинки тримаючись одною рукою за стiльця, виступала iз купальника...

У пополуднє був тiльки Льоха. Тому пляшка дiсталась йому одному.

Коли пляшка була щедро почата прибiг Фiлiпович. Щосили ворушив вусами i страшенно вирячав очi.

- Юрiй Григорович! Я взяв сто!

- "Не заливай, Фiлiпович. Ноги не витримають! - Тулуб у нього, як добра шафа, а ноги -яiс нiжки столика з тераси.

- Не вiриш?! Пiшли, покажу! Чимчикуємо за елiнг, де стоїть штанга та гирi.

Фiлiпович. замiсть схопитись за гриф штанги, показує на даму пiд кручею. Я дивлюсь на товстенну, спечену до багряних пухирiв, пляжницю.

-Присягаюсь, сто! Ми пiшли i зважились... Вона трохи бiльше ста. Я тобi правду кажу, що взяв, а ти не вiриш... Слухай, Юрiй Григорович, намалюй менi її... на пам'ять... Ну намалюй.

- Далеко i, до всього, проти сонця.

- Еть... Шкода... Правда, в мене минулого сезону була це пiкантнiша дама... Сто двадцять... Але я взяв, хоч не вiрила, що я щиро нею захоплений... Ця всього сто, але теж прекрасна...