Чи знаєте ви, що християни Вифлеєма не можуть навіть піти помолитися до Храму Воскресіння в Єрусалимі? Що російські жінки, що вийшли заміж за палестинців Вифлеєма, роками не одержують дозволу єврейської влади на паломництво до Єрусалима? Що мусульмани Рамалли не можуть відвідати святу для них мечеть Аль-Акса в Єрусалимі?

Чи знаєте ви, що єврей одержує в сім разів більше води, ніж гой? Що його дохід перевищує гойський уп'ятеро? Що в об'єднаному Єрусалимі, де всі доходи заробляються завдяки гоям, усі витрати йдуть тільки на користь євреям? Що палестинці не можуть навіть поїхати викупатися в морі? Коли нові іммігранти стали приїжджати до Ізраїлю, вони найчастіше порівнювали нашу країну з однією з теплих середньоазіатських або закавказьких республік. Але вони лестили нам — ми живемо в загубленому світі, у далекому заповіднику, позабутому часом. Після демократизації Південної Африки Ізраїль залишився єдиною чорною крапкою на карті світу — останнім прихистком расизму й апартеїду.

Щоразу, коли я проїжджаю повз черговий КПП на шосе, коли мене обшукують на вході в магазин, коли мене допитують в аеропорті, у мене виникає відчуття мандрівника на машині часу. Ні, я країни іншої не знаю, та й немає таких країн. Вони були, інші країни. Адже єврейська держава в Палестині виникла наприкінці 20-х років (хоча формальну незалежність здобула тільки в 1948 році). Воно — ровесник інших блискучих утворень свого часу, і насамперед — націонал-соціалістської Німеччини. Багато чудових задумів тих часів було реалізовано в нас. У них конфіскували майно євреїв, у нас конфіскували майно гоїв. У них вигнали євреїв — у нас вигнали гоїв. У них звільняли з роботи євреїв — у нас не брали на роботу гоїв. Донині немає гоїв — суддів Верховного суду; гоїв у керівництві великих компаній, навіть інженерів Електричної компанії — і то немає. Замість концтаборів ми створили табори біженців. Наш ШАБАК навряд чи поступиться їхньому гестапо. Убивства політичних опонентів, викрадення за рубежем, нічні арешти й обшуки — у нас усе це збереглося щодо гоїв.