Привид ходить по планеті, привид обранства євреїв. Ця примара спантеличує людей. У гострій формі набуває вигляду клінічного божевілля, і тоді вона називається «ієрусалимський синдром». Людина відчуває себе Месією, заявляє про це біля Стіни плачу, і його швидко відвозять розторопні санітари уздовж Садів Сахарова до божевільні «Кфар Шауль». Є і менш очевидні, але більш вірулентні форми. Людина живе, працює, але пише в газету «Вести» статтю про те, що не можна, мовляв, рівняти гоя і єврея. На цю форму душевної хвороби страждає значна частина ізраїльського населення. Недуга дозволяє ведучому ізраїльського телебачення говорити, що єврейську дитину «убивають (нірцах) мерзенні убивці», а гойська «умирає (не-хераг) у зіткненні з армією». Вона дозволяє обурюватися вибухом автобуса в Хедері і захоплюватися бомбуванням Гази. Вона дозволяє ховати російських алімів (іммігрантів) за муром цвинтаря і відбирати поля і гаї в палестинців. Хвороба ця дійшла до того пункту, коли в нас з нею залишилася тільки одна розбіжність, і то щодо земельного питання. Або вона нас поховає, або ми її.

Серед тих, хто активно вірував в ідею обраності євреїв був молодий віденський художник, людина вразлива і сприйнятлива до впливів, одноліток Музіля й Кафки.