– Велосипеда, – поправив зблідлий Винахідник.

– Тим паче! Хай сам Галілей розсудить, на чиєму боці правда! – вигукнув голова. – Сподіваюсь, для вас Галілео Галілей – авторитет?!

Винахідник спроквола кивнув. Бідолаху обійняло якесь запаморочення.

– Чудово, – урочисто закінчив голова. – Отже, все одно, чи то ви пересуваєтесь мимо нас, чи ми повз вас. Тому зробимо так. Сідайте на свій ве… велосід, а ми промаршуємо поперед вами. Якщо ви всидите, – значить, ваш дідько старший, і я можу йти у свинопаси.

Винахідник видерся на велосипед. Жовте сідло жалісно зарипіло.

Тієї ж миті члени Комісії за сигналом голови підхопилися з місць і під звуки маршу, що його забурмотів якийсь сухенький, наче тараня, дідок, рушили колоною мимо Винахідника.

Якимось чудом той певний час утримував рівновагу, розпачливо торгаючи кермом, а потім з гуркотом гепнув на підлогу, в цілковитій відповідності із законами фізики.

Колона зупинилась.

– Так-то, юначе, – зверхньо сказав голова, стоячи над розплатаним Винахідником. – Як бачите, вашому винаходові бракує третього колеса. Це створило б стійкий трикутник рівноваги. А ви були б моїм співавтором…

Висновок Комісії був лаконічний: «Визнати за хворобливе марення ідею пересування на двох колесах. Винахідника добровільно послати на семирічні курси по зниженню технічної неграмотності.

Означений апарат викинути на смітник».

Вирок, ясна річ, зразу ж було виконано.

В цей час через подвір’я проходив якийсь хлопчина. Він зацікавився дивовижним механізмом, що виблискував проти сонця нікелем. Хлопчина швидко зметикував призначення сідла й педалів, бо був від природи кмітливий.

По кількох невдалих спробах він скочив у сідло й покотив подвір’ям, горлаючи якнайголосніше веселої пісні.