У мого знаменитого приятеля був поганий настрій, на душі лежав камінь, тому він картав людей такими вбивчими словами. Але що слова! Слова летять з вітром, лишаються діла. А всі Авакумові діла, великі й малі, безперечно, свідчать про любов до людей і віру в добро.

Через кілька днів Авакум сам завів мову про мій майбутній твір.

— «Історія з собаками» — добра назва, — сказав він, — але вона відбиває лише зовнішній бік справи, не виявляючи її суті. Звичайно, смерть двох твоїх собак дала поштовх у розслідуванні, але й розслідування, і собаки були б ні до чого, якби в основі всієї історії не лежав тяжкий злочин.

Дозволю собі звернутися до античної доби. Складається враження, що в античній трагедії значне місце посідала тема гріха і відплати. Трагедії царя Едіпа, Антігони, Електри, Іфігенії, Медеї і героїв ще багатьох безсмертних творів того часу нагадують, що всякий тяжкий гріх або велика несправедливість, вчинена проти когось, мусить спокутуватися коли не самим грішником чи творцем несправедливості, то неодмінно найближчими йому людьми.

Гріх накликає прокляття, і якщо те прокляття не впаде на голову грішника, то неодмінно стане нещастям для найближчих йому людей. Ця давня істина, гадаю, не втратила значення і для сьогодення. Ідея відплати породжена народним досвідом, і не треба іронічно всміхатися, коли хтось нагадує це слово.

Безліч прикладів доводять, що відплата — це не просто слово. Хіба ж «сталева афера» не є таким наочним прикладом?

І тому, на мою думку, назва «Відплата» найбільше відповідала б суті справи. Але ця назва надто претензійна й помпезна як на таку історію. Та й не годиться робити ставку на істини, що не можуть бути доведені електронно-обчислювальними машинами. Бо нас висміють, назвуть відсталими.