Пасажир сидів нерухомо, стиснувши руками тростину. Він ще не заспокоївся після хвилювання, пережитого в Гітлеровому кабінеті. Він довго готувався до цієї аудієнції, вивірив усі деталі. Здавалося, успіх забезпечено. А сталося інакше…

Отож дві години тому на письмовий стіл Гітлера лягла пачка фотокарток. Горішня зображала людину в гумовому костюмі в обтяжку з дихальним апаратом на грудях. Широко розставивши ноги в литих каучукових ластах, плавець стояв на морському березі і дивився в об'єктив.

На другій фотокартці два плавці в таких самих костюмах сиділи верхи на торпеді, повністю зануреній у воду.

Ще з десяток фотокарток було зроблено під водою: плавець у гумовому костюмі і з дихальним приладом буксирує сигароподібний підривний заряд; той самий плавець приладнує заряд до корабельного киля; два легких водолази пораються біля розібраної керованої торпеди — її кормова частина лежить на дні, зарядне відділення підвішено до корабельного гвинта.

Гітлер схилився над картками.

— Наші? — запитав, розглядаючи фото.

— Італійці, мій фюрер! — гордо відповів Фрідріх Кан. — Таємниця, що вони бережуть, як зіницю ока..

— Торпеди… — Гітлер підвів голову, задумливо пожував губами, прижмурився. — Бачу, вам вони до вподоби?

— Керовані торпеди, які разом з людьми йдуть під воду і мчать до мети, невидимі й нечутні. — Кан поклав руки на стіл, подався вперед. — Навіть при пильній охороні вони легко проникають на ворожі бази і топлять військові кораблі, танкери… Загоряється нафта, розливається морем, і пожежі охоплюють десятки інших суден. Всюди паніка, жах, смерть!..

Кан замовк. Він був певен: ось зараз у Гітлерових очах спалахнуть вогники люті, рука натисне кнопку дзвоника. Вбіжить ад'ютант, йому накажуть викликати командуючого військово-морським флотом Редера. І тоді на голову безталанного адмірала, що проґавив важливу військову новинку італійців, впаде страшний гнів фюрера.