"Калать! калать! калать!" - не переставав завзято гукати Бенедьо, хоть усi вже давно почули гавкання "дерев'яної суки". Муляри, що стояли схиленi над камiнними брилами та з розмахом ценькали о твердий пiщаник, аж час вiд часу iскри пирскали з-пiд оскарба, тепер, покинувши свої прилади, випростовували крижi i роздоймали широко руки, щоби захопити якнайбiльше воздуху в груди. Деякi, котрим вигiднiше було клячiти або чапiти при роботi, звiльна пiддвигалися на рiвнi ноги. В вапнярках шипiло та булькотiло вапно, немов лютилось, що його наперед спражено в огнi, а тепер назад вкинено в воду. Трачi такiй лишили пилу в недорiзанiм брусi; вона повисла, спершися горiшньою ручкою о дилину, а вiтер хитав нею на боки. Копатiльники повстромлювали рискалi в м'яку глину, а самi повискакували наверх з глибоких ровiв, вибраних пiд пiдвалини. Мiж тим Бенедьо вже перестав гримати, а весь робучий люд, з обтрясинами цегли та глини, з трачинням та сприсками камiння на одежi, руках i лицях, почав збиратися на фронтовий угол нового будинку, де був головний майстер i пан будовничий.

- А як, прошу пана, спустимо сей камiнь на мiсце? - спитав будовничого майстер, опершися грубою, крепкою рукою на обтесану пiдвалину, котра, хоть лежала плоским боком на невеликих дерев'яних валах, все-таки сягала майстровi трохи не по пояс.

- Як спустимо? - повторив протяглим голосом будовничий, зирнувщи крiзь монокль на камiнь. - Ну, проста рiч, на дрюках.

- А може, воно троха небезпечно, прошу пана? - закинув майстер.

- Небезпечно? А то для кого?..

- Ну, та певно, що не для каменя, а для людей, - вiдповiв, усмiхаючися, майстер.