“Не боюся вас. Остригли - хай… А бити не маєте права!” Ось такого вам передають. Порушник чи, можливо, навіть досвідчений маленький браконьєр перед вами, - бувають із таких дуже запеклі… І вгадай: як воно поведеться в новім для нього осідлиську? Змириться з новим становищем чи буде викручувати вам мізки своїми вибриками! Мабуть, уже вміє бути винахідливо злим і жорстоким, - наплакалась, видно, мати від нього.

- Так, так, - директор знов зазирнув у папери. - Матір кинув… Бродяжив… Затриманий у порту при спробі пробратися на океанське судно… Це до вас у Нижню Комишанку, - директор усміхнувсь, - вже океанські заходять?

Хлоп'я вловило іронію, відповіло в тон:

- Крізь очерети навряд чи проб'ються… - І потім серйозно: - Я аж у тому порту був, де морські курсанти свій парусник швартують.

- А ти чого там опинивсь?

- На кораблі дивитися - хіба не можна?

- Мабуть, і далі збиравсь мандрувати?

- Може, й збиравсь.

- Куди ж, як не секрет?

- Ну хоча б на лиман…

- А на лимані що?

- Як що? Там - життя! Право-воля! Птаство зі всього світу! Хмарами - його і на озерах, і в очеретах… Веслом махнеш - сонця не видно!

Хлоп'я враз якось змінилось, останні слова були сказані-просто з натхненням.

- А після лиману ще кудись були наміри?

- А що? Куди душа забажав… Галасвіта!

Вчителі перезирнулися між собою, і найстарша з них, повновида сива жінка, запитала:

- Це якийсь новий континент: галасвіта? Поясни, будь ласка, де він.

- А ви матір мою спитайте… Тільки що - так одразу: “А-а, галасвіта б ти пішов!”

- Галасвіта - це десь, мабуть, на місці загиблої Атлантиди, - сказав директор. - Одне слово, збився з курсу, блукаючи у своїх галасвітах… Тікав, а чого? Від кого й куди тікав?

- Я й від вас утечу.

- Зловимо, - спокійно мовив директор. - Один філософ казав: “Світ повив мене, та не спіймав”, але то був, певне, недосконалий світ… А наш такий, що одразу руку тобі на плече: ходіть-но з нами, товаришу Кульбако…