— Краще б уже ковбасну, — зітхнув Кит і, уявивши, як шкварчить на сковороді жарена ковбаса, зажмурився від задоволення.

Діти повечеряли, але все ще сиділи біля вогнища. Чергові мили посуд. Кит, ворушачи губами, перелічував кульки з борошном і шматки хліба, Його товсте обличчя було заклопотане, як завжди, коли очі бачили, а руки обмацували щось їстівне. Генка і Бечка готували мішки і торби для збирання продуктів. Вірніше, готував їх Бечка. Генка ж давав йому керівні вказівки, а сам в цей час оглядав свій славнозвісний портфель. Хоч і пошарпаний, портфель цей був справжній, шкіряний, з безліччю кишеньок і відділень і блискучими нікельованими замками, Генка дуже пишався ним. Від'їжджаючи до Москви за продуктами, він завжди брав його з собою. Генці здавалося, що портфель справляє велике враження на батьків. Щоб підсилити це враження, Генка, розмовляючи, клав портфель на стіл і з поважним виглядом клацав замками,

«Діє безвідмовно, — говорив Генка про свій портфель. — Коли б не портфель, увесь загін давно б уже помер з голоду».

А в той час як Генка вправлявся із своїм портфелем, Генчин супутник мав таскати мішок з продуктами.

— От що, Генко, — сказав Мишко, — батькам Ігоря і Севи нічого не кажи, а постарайся дипломатично вияснити, чи не приїжджали Ігор і Сева в Москву.

— Все виясню, не турбуйся.

— Тільки обережно, а то розхвилюєш батьків.

— Сказав: не турбуйся! Матусі і не здогадаються. Я спитаю так, ніби між іншим.

— Як ти спитаєш?

— Я навіть не спитаю, а так собі байдуже скажу: ваш Ігор збирається приїхати до вас…

— А навіщо?

— Помитись у лазні.

— Хто ж тобі повірить?

— Ага! Тоді я скажу так: він має приїхати в Москву по книжки.