ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
В неділю рано зілля копала
Повість
Ой не ходи, Грицю, на вечорниці, Бо на вечорницях дівки чарівниці, Солому палять і зілля варять, Тебе, Грицуню, здоровля позбавлять. Тамта одная чорнобривая, То чарівниця справедливая! І чарівниця і зілля знає, Тебе, Грицуню, заздрісне кохає! В неділю рано зілля копала, У понеділок пополокала, А у вівторок зілля варила, В середу рано Гриця отруїла. Прийшов же четвер — Гриценько умер, Прийшла п'ятниця — поховали Гриця; Сховали Гриця близько границі, Плакали за ним всі молодиці І хлопці Гриця всі жалували, Чорнобривую всі проклинали; Нема й не буде другого Гриця, Що 'го зігнала з світу чарівниця! В суботу рано мати доню била: «Нащо ти, суко, Гриця отруїла? Не зналась того, що зілля уміє? Що Гриць сконає, нім когут запіє?» «Ой мати, мати! Жаль ваги не має — Най ся Грицуньо у двох не кохає! Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата: Із чотирьох дощок темная хата!» І
Се було давно. Через те не знає навіть ніхто назвати місцевість, де склалася подія, про яку розказується. Хіба те одно, що в горах.
Мов у кітлі між горами, що здіймалися поважно вгору, ховалося доволі велике село.
Ліси тих гір — старі, непроглядні...
В ногах одної гори, названої Чабаниця, до котрої і тулилося наше село, бігла гучна ріка. Шумна і прудка, гонила розпінена почерез велике неповоротке каміння. Ріка та окружляє гору Чабаницю, неначеб хотіла її обіймити. Немов і до тієї-то ріки сходили з самого верху Чабаниці смереки густими рядками, одні по других. Низько в долині, вже над самою рікою, опинилися вони.