– Не доведеться ходити крізь парадні двері? – перепитав Крістофер Робін.– Чому? Доведеться, будь певен, ще й як! Бо якщо ми не зможемо витягти тебе сюди, то напевно зможемо заштовхати туди,– закінчив Крістофер Робін.

Кролик глибокодумно почухав за вухом і сказав, що коли Пуха знов заштовхати туди, тобто назад до нори, то він там назавжди й залишиться. І хоча він, Кролик, щомиті страшенно радий бачити Пуха, проте, що не кажіть, одним усе ж належить жити на деревах, а іншим під землею, і...

– То ти гадаєш, що я вже ніколи не виберуся на волю? – жалібно спитав Пух.

– Я гадаю, що коли ти вже наполовину вибрався, то шкода зупинятися на півдорозі,– сказав Кролик.

Крістофер Робін кивнув головою:

– На це є лише одна рада,– сказав він,– треба почекати, доки ти знову схуднеш.

– А як довго треба худнути?– стривожено спитав Пух.

– Ну, так, мабуть, з тиждень.

– Але ж я не можу стирчати тут цілий тиждень!

– Саме стирчати ти й можеш, дурненьке ведмежа, ще й як! А от витягти тебе звідси, то вже штука хитріша.

– Не журися, ми тобі будемо щось гарненьке читати вголос,– весело сказав Кролик.– Аби тільки сніг не пішов,– додав він.– І ще невеличке прохання... Розумієш, друже, ти зайняв собою майже всю мою хатку... То можна, я вішатиму рушники на твої задні лапки? Бо, бачиш, ці лапки стирчать там зовсім без діла, а з них вийде чудовий вішак для моїх рушників!..

– 0-хо-хо! Цілий тиждень! Цілих сім днів! – сумно сказав Вінні-Пух.– А як же обідати-снідати?

– Боюся, що з цим доведеться потерпіти,– сказав Крістофер Робін.– Бо ти маєш чимшвидше схуднути. А замість "обідати-снідати" ми будемо тобі вголос читати.

Ведмедик хотів зітхнути, але не зміг – так щільно він застряг.

З очей у нього викотилася сльозинка, і він сказав:

– Ну, то, прошу, ви бодай читайте якусь таку смачненьку книжку, що зможе підтримати й утішити нещасного ведмедя, якщо вже він устряв у таку халепу...