Крістофер Робін сказав, що не може бути такого імені "Стороннім В", та Паць заперечив, що от і може, бо ж дідуся саме так звали! А "В" – це просто скорочено, бо повне ім'я дідуся "Стороннім Віллі", хоч це також скорочено, бо його цілком повне ім'я – "Стороннім Вільям".

– Дідусь мав одразу два імені,– пояснив Паць,– на той випадок, якщо одне десь загубиться. Загубиться Вільям – буде Стороннім, загубиться Стороннім – буде Вільям...

– Знайшов чим хвалитися! – зневажливо сказав Крістофер Робін.– У мене в самого два імені.

– От бачиш, я ж казав,– і в тебе так само! – кувікнув Паць.– Виходить, моя-таки правда!

Був чудовий зимовий день. Паць старанно відгортав сніг перед своїм будинком, аж раптом, підвівши голову, він побачив Вінні-Пуха.

Втупившись поглядом собі під ноги, Пух обережно ступав по снігу, роблячи велике коло. Він був такий зосереджений і замислений, що, коли Паць його покликав, він і не подумав зупинитися.

– Агов, Пуше! – закричав Паць.– Привіт! Що ти там робиш?

– Полюю,– відповів Пух.

– Полюєш? На кого?

– Когось вистежую! – таємниче відповів Пух.

– Кого ж ти вистежуєш?

– Оце мене й цікавить,– сказав Пух.– У тому вся й штука: хто це?

– І що ж ти скажеш – що воно таке?

– Доведеться почекати, доки я з ним зустрінуся,– відповів Вінні-Пух.– Глянь-но сюди.– Він показав на сніг перед собою.– Що ти тут бачиш?

– Сліди,– сказав Паць.– Відбитки лап! – Паць навіть кувікнув від хвилювання.– Ой, Пуше! Ти гадаєш, це той... той страшний Бабай?!

– Можливо,– сказав Пух.– Іноді начебто він, а іноді наче й не він. Хіба розберешся в цих слідах?

Він замовк і знову рушив на лови, а Паць, трохи потупцявши на місці, кинувся за ним навздогін.

Раптом Вінні-Пух став мов укопаний і, зігнувшись, спантеличено втупився у сліди.

– Що таке? – запитав Паць.