І вони рушили далі, починаючи трохи хвилюватися, бо як-не-як, а ці Три Невідомі Істоти могли виявитися Дуже Страшними Істотами.

І Пацеві до плачу захотілося, щоб його любий дідусь "Стороннім В" був зараз тут, а не деінде. А Пух думав про те, як було б гарно, аби вони раптом, ну зовсім-зовсім випадково зустріли зараз Крістофера Робіна, – звісно, тільки тому, що він, Пух, так любить свого друга!..

Та ось зненацька Пух утретє завмер на місці й облизав кінчик свого носа – йому раптом зробилося нестерпно гаряче – перед ними були сліди ЧОТИРЬОХ БАБАЇВ!

– Поглянь-но сюди, Пацику! Стало Троє Бабаїв й Один Бабайчик! Іще Один Бабай до них приєднався!

Так воно, певне, й було! Щоправда, сліди подекуди плутались, набігали одні на одні, та все ж це були сліди чотирьох пар лап.

– Знаєш що? – сказав Паць, облизавши й собі кінчик носа і впевнившись, що це мало допомагає.– Знаєш що? Здається, я згадав. Авжеж, так і є! Я згадав про одну справу, яку я забув зробити вчора і не зможу зробити завтра... Словом, мені треба негайно піти додому й зробити цю справу!

– Давай-но зробимо її по обіді, – сказав Пух,– я тобі поможу.

– Та розумієш, це не така справа, що її можна робити по обіді,– квапливо сказав Паць.– Це така суто ранкова справа. Її будь-що треба зробити вранці, найкраще – годині о... Як ти казав, котра зараз година?..

– Та десь, мабуть, дванадцята,– мовив Пух, глянувши на сонце.

– От-от, саме так! Цю справу треба робити якраз о дванадцятій годині. Точніше – від дванадцятої до п'яти хвилин на першу. Так що ти, любий Пуше, на мене не ображайся, якщо я... Ой, ой! Хто там?

Пух подивився на небо, а тоді, знову почувши свист, глянув на великого дуба і побачив когось на гілці.

– Та то ж Крістофер Робін! – сказав Пух.

– Ага, ну, тоді все гаразд,– сказав Паць.– З ним ти в цілковитій безпеці. Бувай!