– То чому ж ти називаєш його Вінні?
– Я не називаю.
– Невже?
– Авжеж. Він не Вінні, він Вінні-Пух. Розумієш?
– Еге, тепер розумію,– швиденько погодився я.
Іноді, коли Вінні-Пух прибумкає з Крістофером Робіном донизу, він любить у щось погратися, але ще більше він любить посидіти тихенько біля вогню й послухати казку. От і цього вечора...
– А як із казочкою? – спитав Крістофер Робін.
– Що з казочкою? – спитав я.
– Ну, ти міг би розповісти Вінні-Пухові казочку? Йому дуже хочеться!
– Може, й міг би,– сказав я.– Тільки якої ж йому хочеться і про що?
– Гарної і про нього. Він же, знаєш, таке ведмежа!
– Та знаю, знаю!
– То розкажи, татусю, будь ласка, – попросив Крістофер Робін.
– Гаразд, спробую.
– І я спробував...
Колись, давно-давно,– здається, минулої п'ятниці – у Лісі жив собі самотній Вінні-Пух.
– Мабуть, йому, однісінькому, там було дуже страшно? – спитав Крістофер Робін.
– Ніскілечки! – буркнув хтось баском.
Одного разу Вінні Пух пішов на прогулянку й забрів на галявину, що була посеред самого Лісу. А посеред самої галявини ріс височенний дуб, а з-посеред самого дуба долинало голосне дзижчання: жжжжжжж!
Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і став думати-гадати.
Спершу він подумав так:
"Оте жжжжжж! – то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання – це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли. По-моєму, так!"
Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:
– А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! По-моєму, так!
Тут він підвівся і сказав:
– А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тільки так!
І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав: