— Ніякої таємниці немає, Олесику-Телесику, — сказав по хвилі. — Раніше ми були тільки науково-дослідною групою, а тепер взяли на себе ще й функції рятувальників.

— Кого ж ми будемо рятувати? — насторожився Олесь. — Чого ж ви мовчите? Боїтеся звірити таємницю? А казали, що ми справжні друзі!

— Так, ми з тобою друзі, — всміхнувся до нього Самсонов. — Я не хотів тебе даремно хвилювати, але якщо ти наполягаєш — слухай. Твій батько зустрів одного давнього знайомого… шведського вченого і мандрівника. Той розповів йому про сміливого голландця Ван-Саунгейнлера, передав газету з радіограмою, одержаною від нього. От ми порадилися й вирішили трохи змінити маршрут.

— Від якого це сміливого голландця? Від того, що про його експедицію писалось? То він живий?

— Не тільки живий, — вигукнув з юнацьким запалом географ. — Він зробив якесь надзвичайно важливе відкриття в історії інків. Якщо ми не врятуємо Ван-Саунгейнлера, це відкриття назавжди загине. І Ван-Саунгейнлер загине. І взагалі справа дуже серйозна…

Олесь зачудовано дивився на рожеві хвилі. Щось йому було неясно, щось не вкладалося в його хлопчачу свідомість. Він багато читав про сміливого голландця, в школі вони навіть малювали його маршрут, хтось приносив вирізки з іноземних журналів, дивовижні фотографії: літак з вузенькими крилами, далекі гірські масиви… Значить, то була правда, не вигадка якогось фантаста-письменника…

— Послухайте, Ілля Григоровичу, — сказав після коротких роздумів Олесь, і його обличчя з кирпатим носом стало не по-дитячому серйозне. — А чому ж той Ван-Саунгейнлер досі сам не вийшов з лісу? Послав радіограму, живий і здоровий, а врятуватися не може.

— Дивлячись від чого врятуватися, — промовив Самсонов, збентежений простим Олесевим запитанням. — Сельва має свої закони. Закони боротьби й загину, щастя і горя. Ти чув таке?

— Чув.