Самсонов пішов під тент.

Небо на заході швидко червоніло. Сонце розтоплювалось у кривавій імлі і, втративши свої обриси, перетворювалось на видовжену багряну брилу.

В повітрі різко посвіжішало. Наступав тропічний вечір.

Олесь повернувся спиною до річки, сперся ліктями на поручні й окинув очима кораблик. Під брезентовим тентом у гамаку сидів Бунч. Біля нього в плетеному кріслі батько гортав газети і щось швидко записував у блокнот. Ці газети йому пощастило роздобути уранці в одному селищі у місцевого священика, і вони одразу насторожили й стурбували його. Він показував їх Бунчу, щось говорив йому, потім знову й знову перечитував.

Олесь перевів погляд на капітанську рубку. Білі стіни палубних надбудов рожевіли в сонячних променях. Сухорлява постать Пабло чітко вирізнялася на тлі неба. Капітан вів корабель на захід, за сонцем.

Раптом різкий гудок розітнув річкову тишу. Недалеко від “Голіафа” Олесь побачив пасажирське судно, біле, охайне, з різко окресленою ватерлінією.

“Мабуть, рейсовий корабель розвозить робітників каучукових плантацій”, — подумав він.

Капітан Пабло дав дві довгі сирени й застопорив машину. Під кормою завирувала вода, важка хвиля вдарила з лівого боку, й “Голіаф” якось боком, ніби налякане звірятко, став наближатись до гордовитого красеня.

Корабель спинився. Це був двоярусний пароплав із просторою палубою, геть забитою пасажирами, клунками та громіздкими тюками. Корабель віз велику партію робітників каучукових плантацій — каучеро. З сім’ями й мізерним скарбом збирачі каучуку переїжджали на нові місця. Обличчя їхні були виснажені, темні, вилицюваті. На палубі повзали малюки, череваті, галасливі, неначе сліпі кошенята. Олесь мимоволі звернув погляд на одного хлопчика, який з натужним криком сіпав матір за спідницю. Діставши добрячого ляпаса, дитина підвелась на криві ніжки, підійшла до клітки з курми, що висіла тут же на стіні, й почала завзято штрикати в щілину паличкою.