І заходилися копать.

Копають день, копають два,

На третій насилу

Докопалися до муру

Та трохи спочили.

Поставили караули.

Ісправник аж просить,

Щоб нікого не пускали,

І в Чигрин доносить

По начальству. Приїхало

Начальство мордате,

Подивилось. «Треба, – каже, -

Своди розламати,

Вєрнєй дєло…». Розламали,

Та й перелякались!

Костяки в льоху лежали

І мов усміхались,

Що сонечко побачили.

От добро Богдана!

Черепок, гниле корито

Й костяки в кайданах!

Якби в форменних, то добре:

Вони б ще здалися…

Засміялись… А ісправник

Трохи не сказився!

Що нічого, бачиш, взяти,

А він же трудився!

І день і ніч побивався

Та в дурні й убрався.

Якби йому Богдан оце

У руки попався,

У москалі заголив би,

Щоб знав, як дурити

Правительство!! Кричить, біга,

Мов несамовитий.

Яременка в пику пише,

По-московській лає

Увесь народ. І на старців

Моїх налітає.

«Вы что делаете, плуты!!»

«Та ми, бачте, пане,

Співаємо про Богдана…»

«Я вам дам Богдана,

Мошенники, дармоеды!

И песню сложили

Про тако[го] ж мошенника…»

«Нас, пане, навчили…»

«Я вас навчу!.. Завалить им!»

Взяли й завалили -

Випарили у московській

Бані-прохолоді.

Отак пісні Богданові

Стали їм в пригоді!!

Так малий льох в Суботові

Москва розкопала!

Великого ж того льоху

Ще й не дошукалась.

[1845, Миргород]