Згадавши про дільничних, Хаблак перевів погляд на лейтенанта Миколу Сагайдачного, тутешнього дільничного, який сидів у кутку кімнати на м’якому пуфику, незручно підібгавши під себе ноги й тримаючи відкриту теку, готовий першої-ліпшої хвилини занести до протоколу ще якесь спостереження експерта.

— Лейтенанте, — гукнув Хаблак, й інспектор одразу обернувся. Був він ще зовсім молодий, недавно закінчив школу міліції і до служби ставився надто серйозно, вважаючи її найпочеснішою і найвідповідальнішою в світі. А тут четверта велика крадіжка саме на його дільниці. Лейтенант сприйняв їх як особисту образу, казали, днював і ночував у своїй кімнатці, майже не спав, ходив по дільниці, сподіваючись уночі натрапити на слід злодіїв. Хаблакові розповідали, що, почувши про крадіжку в квартирі Корольової, мало не заплакав. Зразкова дільниця, жодного дрібного хуліганства, дебошів та інших пригод — і от тобі, все місто гомонить про крадіжки на Русанівці…

— Слухаю вас… — Сагайдачний склав теку, готовий підвестися, та Хаблак жестом зупинив його.

— Треба опитати людей, — наказав майор. — З цього та сусідніх під’їздів. Може, хтось помітив щось підозріле.

— Буде зроблено, — одказав лейтенант, і Хаблак зрозумів, що дільничний сьогодні ж побуває в кожній квартирі не тільки цього будинку, а й навпроти. Сагайдачному не треба було розтлумачувати, чим саме слід цікавитися в сусідів, і Хаблак зиркнув на Болотова: чи не надибав експерт щось нове й цікаве. Але сподівання його виявилися марними, огляд місця пригоди, як тепер офіційно називалася квартира Корольової, не приніс більше нічого суттєвого: майор дав протокол на підпис понятим і, домовившись а Надію Петрівною про зустріч, спустився з сьомого поверху ліфтом разом з Болотовим.