“Кожен будує хатку по достатку”, — подумав Хаблак, зупинившись під кришталевою люстрою, яка коштувала понад тисячу карбованців. Знав це з протоколу, складеного ще Затуливітром, — люстру, виявляється, злодій хотів зняти, лишив навіть подряпини на стелі. Потім, очевидно, відмовився від цього наміру — мабуть, робота виявилась не під силу, — саме тому Затуливітер і дійшов висновку, що злодій працював самотужки.

Хаблак зміряв люстру уважним поглядом: важка, потребує розбирання, і збути її не так уже й просто.

Перовський перехопив майорів погляд, оцінив його й запитав, махнувши рукою:

— Подобається? Бачиш, як чехи навчилися робити… Начебто кришталь, а розібратися — підробка. На двісті ре…

Хаблак глянув на Перовського уважно, однак той аніскільки не знітився.

“Ну й нахаба, — подумав майор, збагнувши, яку лінію поведінки обрав Володимир Йосипович. — Ну й ділок!”

— Сідай, майоре. — Перовський недбало, ногою підсунув стілець. — Раніше тут старлей приходив, тепер ти…

— Старший лейтенант Затуливітер, — підкреслено офіційно відповів Хаблак, — захворів, і справу про крадіжку в вашій квартирі доручено вести мені.

— Та ну її, — одповів Перовський. — Не крути собі голову. Все одно нікого не спіймаєте…

— Вам, громадянине Перовський, завдано матеріальних збитків, — сухо перервав його Хаблак, — і ми мусимо знайти злодіїв.

— Які там збитки, сльози — не збитки, — похмуро посміхнувся Володимир Йосипович, — якось переживемо.

— Але ж згідно з протоколом…

Очі в Перовського зробилися колючими.

— А плюнь ти на протокол, майоре, — мовив з притиском. — Жінка моя старлею набазікала, а він, лопух, вуха й розвісив…

— Вибачте, але у вас вкрадено норкову шубку ціною приблизно в шість тисяч карбованців.

— Ха-ха… — коротко реготнув Перовський. — Що ти говориш, майоре! Де я візьму шість тисяч? Здурів!..