— Ні, — відповість вона, — родичів особисто моїх тут нікого нема. Тут усі наші рідні.
Як підете в глиб кладовища, то зліва, аж на самому майже краю його, побачите мармуровий постамент.
Під постаментом тим спочиває вічним сном земляк наш Красношапка Микола, двадцятилітній сержант, снайпер і уславлений герой оборони Ленінграда.
Далеко від села Луганського Сталінської області
Знаємо-бо ми, що єсть молоді ленінградці, які спочивають на широких просторах України Радянської, — і не чужа їм земля українська, як не чужа Миколі Красношапці ленінградська земля.
Ось через це саме й пишуть бойові Миколайові друзі його рідним батькам в українське село Луганське:
«Дорогі батьки Миколи Красношапки — Марко Пилипович та Параска Сергіївна!
7 червня 1945 року до нас, бійців відділення імені Миколи Красношапки, приїздили українські письменники.
Ми розповіли їм про Вашого сина-героя, який хоробро захищав велике місто Ленінград, свою радянську Батьківщину і всіма нами любиму Україну.
Клянемося Вам бути гідними Миколи Красношапки, любити ї захищати свій народ, як наш бойовий товариш, який над життя любив свою Вітчизну.
Ми будемо безнастанно удосконалювати свою бойову майстерність, щоб у першу-ліпшу хвилину бути готовими битися з ворогами нашої Вітчизни так, як бився Микола Красношапка — стійко, вміло і мужньо.
Бажаємо Вам доброго здоров'я, дорогі Марко Пилипович та Параска Сергіївна.
Міцно тиснемо ваші руки. Громов, Михайлов, Уварчев, Носков, Гусаров, Дубін, Шушарін, Хомутов, Кузнецов, Єврашев».
Що ж розповіли бойові друзі Миколи Красношапки українським письменникам?
От що.
Було це в серпні 1942 року.
Сержант Микола Красношапка і з ним ще кілька товаришів снайперів зайняли окоп на передовій.