— Сьогодні граєте?
— Граємо!
— Що ж ви сьогодні граєте?
— У «66»!
— ??
— А ми вже 20 років у «66» граємо! І тільки іноді в «підкидного»!
— І з успіхом? — питаю.
— З перемінним!
— Ну, щасти вам!
ЗСидить за столиком похмурий громадянин.
Придивляюсь: знайомий артист державного драматичного і т. д., і т. д. театру.
— Що це ви так сумно на світ білий дивитеся? — питаю.
— Та так, — каже, — чогось на душі невесело!
— Чого ж ви сьогодні не на виставі? Хіба не граєте сьогодні? Вільні?
— А я за 40 років тільки один раз заграв!
— Один раз?! В якій же п'єсі?
— В оркестрі на барабані, коли барабанщик захворів!
— Ну, й як?!
— Прекрасно! Без жодної репетиції, прямо під суфльора, і знаменито!
— Ну, що ж, — кажу, — талант, завжди талант!
Такі собі зустрічі… Такі собі розмови веселі…
Вона взяла Гриця та й причарувала
Запросили мене на одне весілля.
Прийшов.
Весілля як весілля: молодий, молода, дружки, шафери, гості, патефон.
І веселий настрій в молодої, і в молодого, і в усіх присутніх.
Останнє мене здивувало, бо рідко я спостерігав у таких випадках веселий настрій, особливо в молодого.
А як уже щиросердно признатися, я не полюбляю весільних торжеств.
Кличуть іноді тебе на весілля.
«Не піду, — сам собі кажеш. — Не дуже цікаво дивитись на щасливого молодого, що в перервах від одного до другого «горько» дивиться сумними очима на гак у стелі: мовляв, чи витримає?»
А тут, уявіть собі, все по-хорошому: таки по-справжньому всі веселі, таки по-справжньому щасливі очі в молодого, щасливо-променисті у молодої і по-справжньому сяють радістю гості.
Молода навдивовижу просто якась особливо чарівна.