І лежали баскі коні глибоко під землею, а ленінградці й ленінградки над тимчасовою їхньою могилою квіти садовили.

І так аж до тої пори, коли німці так рвонули від Ленінграда, що чи наздогнали б їх і баскі коні…

Червень 1945 року…

Вороні красені-коні знову на своїх місцях на Анічковому мосту.

Мабуть, чи не весь Ленінград брав участь у процесі і в процесії «воскресіння» своїх улюбленців.

Ніякі заборони й попередження міліції не скупчуватися, не заважати роботі по перенесенню коней на свої місця — успіху не мали.

Кожен ленінградець і кожна ленінградка вважають за свій обов'язок хоч чим-небудь, хоч трішечки, хоч крихітку дати і свого труда, і своєї любові до такої великої і торжественної справи, як перенесення скульптурних шедеврів на свої місця.

І стоять вони тепер на мосту своїм ще баскіші, ще гарячіші, ніж колись були.

Ніби відповідають на любов ленінградок і ленінградців до них потроєнням своїх знаменитих властивостей.

А ленінградці купами стоять і милуються з них.

І хоч куди б ви йшли чи зайшли, — чи то на вулиці, чи в магазині, чи в парикмахерській, у кав'ярні, в їдальні, — скрізь ви чуєте:

— А коники наші на Анічковому мосту стоять! Бачили?

— Аякже. Бачив. Як не подивитись!

· · ·

Щасливий Ленінград — город-богатир, город-герой, що має таких у себе ленінградців і ленінградок…

Щасливі ленінградці й ленінградки, що живуть у такому прекрасному городі, городі Леніна, городі сліпучої Слави, сяйво якої промениться над усією нашою Радянською Вітчизною.

Щасливий Ленінград, що має за свою Вітчизну — Радянський Союз.

Щасливий Радянський Союз, що має в собі місто Ленінград.

Хай благословенна буде і хай росте любов ленінградців і ленінградок до свого героя-города.

Хай ще буйніше розквітне любов до славного міста в серцях усіх радянських громадян.