Кранке схвально кивнув: виготовити такі документи легко, й ідея Крауса принадлива.

Штурмбанфюрер акуратно склав карту, та не заховав її до портфеля. Недбало відсунув на край столу, як непотріб: знав місця навколо Штокдорфа як свої п’ять пальців. Не раз він полював там на зайців і вздовж і впоперек виміряв навколишні поля й переліски своїми ногами.

— Поки вантажитимуть сейф, — мовив, всідаючись на широкому шкіряному дивані, — я не відмовлюся від обіду.

Кранке зняв телефонну трубку й віддав належні розпорядження. Потім покликав до кімнати есесівців і наказав знести сейф до вантажного “мерседеса”. По дорозі до їдальні уточнив:

— Ми залишимо сейф у Штокдорфі й повернемось до Бреслау?

— На жаль, у маєтку Шенка ніде приземлитися “юнкерсу”.

— А як ви заберете документи звідти? То більше, посадите літак, не викликавши підозру росіян?

— Разом з Хейгом ми продумали і цей варіант. У його розпорядженні буде невеличкий російський літак. Чомусь росіяни називають його “кукурудзником”. Він сідає де завгодно.

— Отже, потім я підкину вас на аеродром і повернусь до Штокдорфа? А як бути з “Цепеліном”?

— Лишіть його на Телле. Нехай знайде можливість переправити курсантів шкіли у тил росіянам. По двоє-троє… Якщо навіть половина загине чи здасться, однаково ми підемо, грюкнувши дверима. А Телле після завершення операції нехай знайде можливість дістатися до Штокдорфа. З новими списками. Сподіваюсь, Пауль, ви розумієте, що за кожен новий список містер Хейг буде змушений платити окремо.

Кранке посміхнувся скептично. Зауважив:

— Я б не заплатив ані марки. Певно, “Смерш” візьме наших людей в перші ж дні. Росіяни зараз метиковані, згадайте, як ретельно ми готували Іполитова, і то програли.

Видно, сама згадка про провал тої операції була нестерпна для Крауса, бо скривився й відповів кисло:

— Ніхто нічого не знає, і, коли навіть п’ятьом із сотні вдасться осісти в радянському тилу, шкурка варта вичинки. То більше, що Хейгові важкувато буде одразу перевірити вартість нашої інформації.