Побачивши, що ми опинилися в науковому чи технологічному тупику, ми творимо інший алгоритм, включаємо іншу програму, знову йдемо за черговим імпульсом до його вичерпання і знову вічна казка: «У попа була собака». Ми зобов'язані користуватися результатами експерименту, поставленого з допомогою того чи іншого пристрою, хоч цей пристрій і дає нам сигнали, змодельовані архаїчним, відносним рівнем знання, а точніше — незнання. Подумайте самі над такою проблемою: всі наші прилади імітують органи чуттів. Вважається, що це — нормально. Але ж органи чуттів — очі, вуха, ніс і все інше — лише рецептори фізичної людини для орієнтування в дуже обмежених умовах планетарної біосфери, для погоні за здобиччю чи втечі від хижаків, для визначення приємних чи неприємних, потрібних чи непотрібних речей, явищ, подій, істот, для реакції на температуру, голод і так далі. І ось на цьому спеціалізованому фундаменті звіролюдини ми зводимо твердиню абстрактної науки, що намагається пізнати Безмірність, тобто — невичерпність! Відром ми зажадали виміряти Океан! А найосновніше — ми абсолютизуємо ветхі почуття і вже не прагнемо їх трансмутувати, а навпаки — консервуємо, або по їхній же подобі творимо юрби кібернетичних, механічних виродків-пристроїв. А інтуїтивно-чуттєва сфера, полонена раціональним аналізом, поступово деградує, відкриваючи стежку людині-манекену, людині — пожирателю енергії, інформації, їжі, розваг, ідей тощо…

Юнак замовк. Назустріч ішла група туристів. Чулися транзисторна музика, сміх, зухвала пісня: «Дай вечерять, бабка, дай вечерять, любка, дай вечерять, ты моя сизая голубка!».

— Ось, — усміхнувся юнак Грицеві. — Ходячі кібери. Навіщо їх конструювати? їх мільйони. Суцільний стереотип мислення, відчуття, поведінки. І знаєте, хто зацікавлений у тому, щоб це було вічно так? Світ буржуа. В цьому їхня остання ставка — підігрування найганебнішим звичкам, традиціям, жаданням. Взірці — в кіно, в часописах, що передаються підпільно, в магнітофонних шлягерах, що з легкої руки сліпих або безвідповідальних працівників псевдокультури заповнюють телевізію й радіо, у сірому потоці книг, створених людьми, орієнтованими на відмираючі архаїчні тенденції, в забобонних традиціях… І нічого свого… крім амбіції та зневаги до всього вітчизняного, народного, правічного…