Не втну таки й досі.

Що ж вам скажуть? Ходім, сини,

Ходімо, попросим.

Єсть у мене щирий батько

(Рідного немає) -

Дасть він мені раду з вами,

Бо сам здоров знає,

Як то тяжко блукать в світі

Сироті без роду;

А до того - душа щира,

Козацького роду,

Не одцуравсь того слова,

Що мати співала,

Як малого повивала,

3 малим розмовляла;

Не одцуравсь того слова,

Що про Україну

Сліпий старець, сумуючи,

Співає під тином.

Любить її, думу правди,

Козацькую славу,

Любить її - ходім, сини,

На раду ласкаву.

Якби не він спіткав мене

При лихій годині,

Давно б досі заховали

В снігу на чужині;

Заховали б та й сказали:

«Так… якесь ледащо…»

Тяжко, важко нудить світом,

Не знаючи за що.

Минулося, щоб не снилось!..

Ходімо, хлоп'ята,

Коли мені на чужині

Не дав погибати,

То й вас прийме, привітає,

Як свою дитину.

А од його, помолившись,

Гайда в Україну!»

Добридень же, тату, в хату,

На твоїм порогу,

Благослови моїх діток

В далеку дорогу.

Інтродукція

Була колись шляхетчина,

Вельможная пані;

Мірялася з москалями,

З ордою, з султаном,

З німотою… Було колись…

Та що не минає?

Було, шляхта, знай, чваниться,

День і ніч гуляє

Та королем коверзує…

Не кажу Степаном

Або Яном Собієським:

Ті два незвичайні -

А іншими. Небораки

Мовчки панували.

Сейми, сеймики ревіли,

Сусіди мовчали,

Дивилися, як королі

Із Польщі втікають,