Цей морський порт містився за кілька кілометрів од відкритого моря, і ті кілька кілометрів теплих, наче бульйон, вод звичайно були вкриті рослинними рештками, що прибивалися до пальовик причалів та якірних ланцюгів.

Людські істоти тоді мали набагато більший мозок, ніж нині, й захоплювались тим, що розгадували таємниці. Одна з них 1986 року полягала в тому, яким чином стільки різноманітних представників тваринного світу, нездатних пропливати великі відстані, опинились на архіпелазі Галапагос — гористих островах вулканічного походження на захід від Гуаякіля, відокремлених від материка тисячею кілометрів дуже глибокого моря з досить холодною, завдяки течіям з Антарктики, водою. Коли людські істоти відкрили ці острови, їх населяли вже й гекони, й ігуани, й рисові хом'яки, й лавові ящірки, й павуки, й мурашки, й жуки, й коники, й різноманітні кліщі, не кажучи вже про гігантських черепах.

Як усі вони туди добулися?

Багато хто з людей задовольняв свій великий мозок такою відповіддю: вони добулися, мов на плотах, на плавучих рослинних рештках.

Але інші заперечували: ті плоти намокають і руйнуються так швидко, що ніхто ще не бачив їх за межами прибережної смуги, до того ж морська течія між островами й материком віднесла б таке вутле суденце скоріше на північ, аніж на захід.

Були й такі, котрі стверджували, нібито всі ті аж ніяк не миролюбні створіння діставались туди, не замочивши лап, якимось природним перешийком або ж перепливали короткі відстані між острівцями, що стирчали з моря, а потім ці острівці — чи то перешийок — зникли під водою. А втім, учені, користуючись потужним своїм мозком, а на додачу хитромудрими приладами, склали ще до 1986 року карти океанічного дна. Та жодного сліду проміжного суходолу вони не виявили.

Були за тієї далекої доби великого мозку й чудернацьких міркувань і такі люди, які твердили, що колись острови належали до материка, від якого відкололися внаслідок якоїсь глобальної катастрофи.