Під час битви при Аррасі я спостерігав цих чудових хлопців. Вони літали над ворогом у будь-яку погоду і в будь-який час на малій висоті та грали зв’язкову роль у діях наших військ. Я можу зрозуміти їх ентузіазм, коли їм доручається завдання. Мабуть, авіатори кричали «Ура!», коли наша хоробра піхота вистрибувала з окопів і билася з ворогом один на один. Багато разів, закінчивши переслідування

Командувач Повітряного флоту у 1918 р. полковник Георгій Горшков, фото 1910-х років.

Фото з видання: Авиаторы — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия период Первой мировой войны 1914–1918 годов. — Москва, 2006

супротивника, я розстрілював решту набоїв по ворожих траншеях. Можливо, від цього було мало практичної користі, але така стрілянина пригнічує моральний дух ворога.

Був я і льотчиком від артилерії. У мій час вважалося новиною корегувати стрільбу власної артилерії за допомогою бездротового телеграфу. Щоб робити це добре, від авіатора вимагається особливий талант. Я не міг робити цю роботу довго, оскільки прагнув до двобою. Цілком можливо, що саме офіцери-артилеристи стають найкращими льотчиками від артилерії. Принаймні, у них є необхідне знання зброї, якій вони служать. <…>

Командир 3-го Херсонського авіаційного дивізіону сотник Євген Руднєв, фото 1910-х років. Фото з видання: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва, 2006

На Західному театрі військових дій око льотчика-розвідника бачить речі, незвичні для кавалериста. Села й міста, залізничні шляхи та дороги здаються безжиттєвими і мертвими. Але все знаходиться у чудовому стані.