Переважна більшість перерахованих льотчиків розглядала військову службу в Повітряному флоті УНР як тимчасове явище до переходу в Добровольчу (білогвардійську) або Червону армію. Щирим патріотом і членом партії українських есерів був лише Олександр Наконечний, але ще на початку літа 1918 р. його фактично усунули від будь-якої діяльності. З наведеного списку георгіївських кавалерів тільки О. Наконечний та Б. Губер, який випадково залишився в українській авіації, у 1919 р. продовжили службу в складі збройних сил УНР.

Командир винищувального загону 8-го Катеринославського авіаційного дивізіону військовий льотчик Микола Кисилевич поряд зі своїм літаком, 1917 р.

Фото з приватної колекції Олександра Пересадько

По звільненні Олександра Наконечного інспектором усієї авіації Української Держави став полковник Вячеслав Баранов, щоправда, офіційне затвердження його на цій посаді відбулося 27.08.1918. Він організував вивезення з України на Дон понад 70 літаків та 37 вагонів із цінним авіаційним майном, а врешті й сам облишив українську військову службу і з 26.09.1918 обійняв посаду командира авіаційного дивізіону білогвардійської Донської армії

Коли до влади в Україні прийшов проголошений гетьманом П. П. Скоропадський, в інспекції Повітряного флоту розпочалася справжня «білогвардійська реакція»: більшість особового складу української авіації ледь не публічно показувала себе складовою частиною білогвардійських військ. Петро Білон згадував про це: «Не дивлячись на те, що деяка частина старшин у штабі були росіяни, все ж там чути було українську мову, не чисту, мішану, але все ж рідну мову. За короткий час авіяція зробила великий поступ, але в серпні мимоволі кидалось в очі, що мільйонове авіяційне майно тане „як віск на вогні".