– Цицьки я зроблю з паклі, – сказала матінка. – Обшию їх марлею, аби купи трималися, коли їх клієнт буде мняцкати. А ти, Рузю, аби моцно стогнала, бо то воно, хоч і пакля, але як кобіту хтось лапає за цицьку, то мусить вона стогнати і очима вивертати. Такий порядок. Але що робити з ребрами? На них можна марша грати. Дивуюся тобі, сину, як ще ти об неї не потовкся.

– Може, тістом замастити, аби не так випирали? – спитав стрийко, пережовуючи шкуринку солонини.

Стрийна взяла зі столу ложку і постукала себе по лобі, дивлячись при цьому стрийкові просто в очі. Але стрийко, певно, не зрозумів її прозорого натяку, бо потягся за квашеним огірком, а не за

ременем.

– Іншої ради нема, – сказала мама. – Треба буде її кілька днів поїти псячим салом. Так вона раз-два поправиться.

– Не хочу псячого са-ала-ла! – заскиглила Рузя.

– До псячого розтопленого сальця треба ще додати трохи меду, горшки і збитих яєць. – долала матінка. – То є муровий припис, коли хтось хоче притьмом поситнішати. І не таке то вже гидке, як ти собі гадаєш. Я пила, і нічо.

– А яйця чиї? – спитала стрийна. – Курячі?

– Ні. Котячі, – відказала матінка.

– Ве-е-е, – скривилася Рузя.

– Цить, – урвала її стрийна. – Як тра, то тра. Яйця маєм, чого жаліти?

– Ще би їй дулу трохи роздмухати, – сказала мама, – бо це якась грудочка, а не дупа. Як вона, бідачисько, сидить на ній? Ану,

нагнися.

Рузя слухняно нагнулася, наставивши на нас твердий, як коліно, афедрон, від вигляду якого стрийко тяжко зітхнув і хутенько ликнув ще десять дека.

Того таки дня бідолашну Рузю прив'язали до ліжка і стали щогодини поїти коктейлем із псячого смальцю і збитих котячих яєць. А щоб товщ насичував тіло і якнайменше витрачався, Рузя вже з ліжка не вставала, аби жирів своїх не розгоцкати. Надвечір ціла родина збиралася коло її ліжка і уважно обстежувала наслідки матусиної дієти.