Ну, ощасливлю я цей світ на ще одного придурка – хай собі голову мастять. І от, коли вже я ось-ось мав її напомпувати безцінним коктейлем своїх секрецій, зненацька ця безнадійна дурепа, в черепку якої, здавалося, не лишилось ані краплі олії, з-під мене штудерно висковзнула і все, що я старанно накопичив за три місяці тюремного слідства, комісій і лікарняного режиму, вистрілило туди, де могло запліднити хіба що тарганів.

Я не знаю, що за вар'яти працюють в медичній комісії, коли вони повірили в безнадійне божевілля цієї зозульки.

– Ну, що? – засміявся я. – Може, не будемо вдавати з себе причмелених? Я ж бачу, що ти маєш не менше здорового глузду, ніж я.

– А я вже й не збираюся вдавати. Мені так сподобалося те, що ти зі мною зробив, що я тепер від тебе не відстану.

Люблю мудрих бабів.

Вдягаючись, вона спитала як мене звуть.

– Влодзьо, – сказав я. – Моїй родині не повелося і вся вона вигинула. Доля на мене поклала важко спокутувати всі їхні гріхи. А тебе як звати?

Її звали Ганулькою і мала вона дев'ятнадцять літ.

– І давно ти тут лікуєшся? – поцікавився я.

– Вже півроку. Але скоро мене випишуть.

– Випишуть? І ти вернешся додому?

– Аякже. На поруки батьків. Я по чоловікові дістала такий-сякий спадок. От вони й заплатили кому слід.

– Розкажи мені, як ти овдовіла.

– Спочатку я тобі оповім, як віддалася за того бузувіра. Мої батьки займаються дуже поважним бізнесом. Мама робить аборти, а тато – горілку.

– То ти маєш золотих батьків! – зрадів я за неї. – Твоя мама гінеколог?

– Звідки? Моя мама скінчила штири кляси і не вірить, що земля є кругла. Але вона має делікатні руки і робить аборти навіть на дев'ятому місяці.

– Зачекай, Ганульцю, – труснув я головою. – Я є вар'ят, але не настільки, щоби не знати про дев'ятий місяць. Який тоді може бути аборт?