Як пояснити цьому «мудриголові», що він хоче сказати? Та й чи потрібно це йому?

Професор пригадав, як він хвилювався напередодні своєї першої лекції. Як стояв перед дверима аудиторії, де чекали на нього студенти. Стояв і не зважувався зайти. Правда, був він тоді не професор, а безвусий юнак-асистент, що сам мало чим різнився од студентів. «Надійність моїх блоків», – подумки повторив він і похитав головою.

– Я увійду, – тим часом сказав АЕЗТ. Фотоелементи його весело блимнули, і кінцівка впевнено лягла на ручку дверей.

Професор махнув рукою, мов плавець, що наважився стрибнути в холодну воду, і квапливо пішов до ліфта.

АЕЗТ провів його поглядом, і коли професор зайшов до кабіни, штовхнув поперед себе двері.

Студенти – двадцять п’ять пар уважних очей – пильно стежили за вайлуватою статурою нового екзаменатора. На столах перед кожним лежали олівець та аркуш чистого паперу.

– Здрастуйте, – чітко промовив екзаменатор, пружним кроком перетинаючи аудиторію. Здавалось, він не помічає на собі подекуди цікавих, подекуди іронічних поглядів.

– Ну, що ж, розпочнемо, – пролунало в тиші.

АЕЗТ підійшов до першого ряду й окинув усіх уважним поглядом двох фотоелементів.

– Залік з диференціальних рівнянь ви маєте скласти протягом трьох днів, рахуючи сьогоднішній. – Він помовчав. – Хто з вас уже підготувався? – пролунало несподіване запитання.

Студенти ошелешено перезирнулися.

– Хто з вас гарно підготувався? – повторив АЕЗТ запитання. Погляд його на якусь мить зупинився на білявій дівчині в другому ряду. Та спалахнула і, рвучко підвівшись, відрубала:

– Я!

– Прекрасно, – сказав екзаменатор, – дайте ваш матрикул. – Спритно розгорнувши його, він каліграфічно вивів «зараховано» і, вертаючи спантеличеній дівчині темно-брунатну книжчину, статечно промовив: – А інші, значить, підготувались погано? – В його голосі явно вчувалися саркастичні нотки. – В такому разі можете йти додому.