Місто Горєлов стояло осторонь головних магістралей. До війни в ньому нараховувалось не більше як сорок тисяч мешканців. Крім невеликої мебльової фабрики, залізничного депо, електростанції, цегельного заводу і кількох артілей промкооперації, тут не було ніяких інших промислових підприємств. З воєнного погляду місто не могло служити опорним пунктом для гітлерівців, та зате в ньому розташувалось чимало тилових, господарських і поліцейських установ окупантів. Фронт запропонував міським підпільникам зосередити увагу саме на цих установах.

Підпілля нараховувало тепер двадцять сім чоловік, розбитих на шість незалежних одна від одної груп. Кожну групу очолював старший, і цей старший зустрічався з Чорноп'ятовим. Решта могли тільки догадуватись, що всю організацію хтось очолює.

Основа підпілля в Горєлові була закладена міськкомом партії ще до окупації, коли лінія фронту наблизилась до міста. Цю справу було доручено місцевому старожилові, надійній, випробуваній людині — Калюжному. А той, у свою чергу, залучив собі на допомогу комсомольця-перукаря Заболотного.

Історія ж появи Чорноп'ятова в місті така. Він був кадровим офіцером Радянської Армії і до війни командував стрілковим батальйоном однієї з частин, що входила в Н-ську армію. Ця армія одною з перших прийняла на себе удари гітлерівських полчищ на початку війни. Відрізана від фронту, вона протягом двох місяців билась у ворожих тилах, завзято пробиваючись на схід.

Вона громила гітлерівські гарнізони, автоколони на шосейних дорогах, аеродроми і бази окупантів, висаджувала в повітря мости і склади противника, пускала під укіс залізничні ешелони. Вона йшла дрімучими лісами Білорусії, багнистими болотами Полісся, форсувала численні водні перешкоди і, де б не зустрічала ворога, нав'язувала йому бій. Проте лави армії ріділи. Настав час, коли з неї ледве можна було зібрати полк. Від батальйону Чорноп'ятова вціліло шість чоловік.