- Є, виходить, лютi вороги у командира вашої добровiльної дружини, - пiдсумував Коваль. - А що ж дiльничний iнспектор?

- Є такий лейтенант. Але в нього територiя - Люксембург плюс Лiхтенштейн та ще й князiвство Монако на додаток - за день не об'їдеш, за Виселки вiн бiльш-менш спокiйний, дружина у нас мiцна... Ну, а у командира її, звичайно, вороги є. Але друзiв бiльше, тi, що йому допомагають... Василю Кириловичу, розумiємо, нелегко, адже громадську дiяльнiсть сполучає з основною роботою... I коли вiн тiльки встигає, передовий механiзатор, з вимпелом не розлучається. За ним люди йдуть, депутатом сiльради обрали... Нiчого, наведемо повний порядок. Найважче з отими, що на схилах понад Ворсклою одрубно живуть. Наче по фортецях.

- Такi, як Ковтун? - спитав полковник.

- Ви уже i нашого "iталiянця" знаєте? - здивувався Полiщук.

- Дещо чув... А, до речi, як у вас з кормами?

- Колгосп бiльш-менш забезпечений.

- А набiги людей на лани?

- Бувають, - зiтхнув голова сiльради. - Недопрацювали в цьому питаннi, - погодився вiн. - Постанова вийшла про передачу колгоспникам на вiдгодiвлю молодняка i водночас про забезпечення кормами, зокрема комбiнованими... Але як колгосп може забезпечити? Йому самому ледве вистачить до наступної весни... Отак вийшло, що одну частину постанови виконали, а другу випустили з уваги. Ножицi!

- Крадуть i з кормоцеху, i з поля, - зауважив Коваль.

- Тягнуть, тягнуть, Дмитре Iвановичу, - сумно погодився Полiщук. - З одного боку - злочин, а якщо вдуматися... Звичайно, i наш прорахунок колгоспу та й сiльради. Виховуємо погано, бiльше на адмiнiстративнi заходи покладаємося. Та й що проти правди скажеш? Я до людей звертаюсь, пояснюю труднощi, об'єктивнi обставини: "Дуже сухе лiто, комбiкормiв мало дали".