Тим часом загадкова істота, незважаючи на Кіра, повільно кружляла над акумулятором, її, мабуть, щось вабило до цієї споруди. Осмілівши, вона сильно тицьнулась у стінку.

«Порушення роботи акумулятора може призвести до нещастя, станеться вибух, загинуть сотні людей, – відзначив Кір. – Треба негайно відігнати небезпечне створіння».

Кір не знав, та й не міг знати, що Головний Акумулятор має надійний захист і ската йому боятися нічого.

Робот дістав сигнал небезпеки – і цього було досить. Не думаючи про себе, він кинувся на ворога.

Підпливши до ската, Кір простягнув щупальце. Скат відсахнувся назад. Відтак усе повторилося знову. Збоку це скидалось на гру. Залізне чудовисько обережно наступало. Скат маневрував вичікуючи.

Нарешті роботові поталанило наздогнати ворога. Двоє щупалець обхопили ската, і тієї ж миті Кіра пронизав сильний електричний розряд. Смикнувшись, робот закам’янів. З усіх кінців його тіла до головного мозку полинули тривожні сигнали, сповіщаючи про пошкодження. Сіпнувшись, безсило повисло двоє щупалець. В «очах» – фотоелементах – замигтіли фіолетові кола. Скат зупинився між водоростів і гордовито дивився на ворога.

Отямившись від шоку, Кір силувано озирнувся. Його пронизували якісь химерні відчуття. Людина назвала б це болем і роздратуванням. Кір був по суті беззахисний: він не мав ніяких запобіжників. Та й хто міг подумати, що на океанському дні з роботом може статися така пригода. А потім – нічого йому було відриватися од гурту…

Тьмяна пляма, що мріла між баговиння, поступово набула чітких обрисів – скат! Ледь розпізнавши ворога, Кір знову кинувся у бій.

Скат, що не чекав нападу, на якусь хвилю загаявся. Цього було Кірові досить. Мить – і страшна потвора гарячково забилася в залізних роботових обіймах.

Кір втратив орієнтацію. Все довкола пойняла пітьма. Як у лихоманці пульсував його електронний мозок. Та робот не відпускав ворога.