Ви тільки подумайте, якої любові хоче дівчина? Щоб кохання козака виросло до масштабів космічних, щоб він, її обранець, обняв розумом і серцем безмірність, бо лише тоді їхня спілка матиме сенс під оком оцієї зоряної ріки, котра вінчає їх нічним видноколом, лише тоді вона стане невмирущою. Але безсмертя заслуговує тільки нетлінне, тільки т є, що оволоділо силами стихій, злилося з першосуттю Природи. Ось чому хлопець відповідає дівчині:
Які титанічні натури! Які богоподібні мрії виникали в надрах нашого народу! Про який же анахронізм може йти мова? Ми — не хуторяни з діда-прадіда, а суджені космічні мандрівники, які ще в колисці бачили сни про своє покликання. Хіба дарма з нашого лона народилися такі генії, як Кибальчич, котрий і в смертну ніч свою малював контури зоряних кораблів, або Корольов, який здійснив ці сподівання пращурів, чи Вернадський — творець ноосферного щабля вселюдського буття?
То що ж? Радіймо? Всесвіт слухає пісню Рідного Краю, милується творенням тисячолітніх поколінь, жадає ввійти в контакт з унікальним дивом життя й розуму?
Гай-гай! Все це було! А тепер?..
Років п’ятнадцять тому, побувавши на Тарасовій горі в Каневі, ми з товаришем вирішили пройти селами й полями України аж до Говерли, щоб безпосередньо відчути пісенний і мовний дух.