Темна стара церковка. Уся вона наче скорчилася вiд старостi. Лики iконнi якось страх як смутненько дивилися з стiн — древнi, стемнiлi, померклi лики, — тоненькi восковi свiчечки жовтенькi палали якимсь полум'ям пропасним; кiлька стареньких жiнок молилеся на колiнцях, — усi вони зав'язанi чорними хустками, усi з маленькими голiвочками, з зморщеними обличчями. Якась молода ставна дiвчина заплаканая стояла, прихиливiиися до стiнки, пильненько дивлячись на свiчечку, що жарко палала, та, мабуть, чуючи своє лишенько та думаючи про свою бiдоньку; пiп, бiлий як молоко, унятно щось читав та унятненько зiтхав — усе якось було скорботненько й тихенько, смирненько. Старший брат задумався, другi брати вгамувалися, i Галя втихла, а мати, як увiйшовши, впала на колiнця, так увесь час i зосталася молячися. Дiтки подивилися на неї, зглянулися iз собою та й теж щиро почали собi молитися, наче об чiмсь благаючи, тiльки самi вони не знаян, об_ чiм. Серденятко якось вхалося, мислоньки не збиралися докупи, вони нi про що не просили, а жадали вони — як вже жадали! — жадали собi свiту та веселенької радостi, та легенької втiхи.

От вже по службi й вийшли вони з церковцi знов на свiт божий. Сонечко вже зiйшло й скрало росу з травицi й з дерева i забиралося в усi куточки й задавало у лице золотим своїм променем, аж замружувало очi. Удица зiтхнула, немов покндаючи яку важну думку, й глянула на дiток, а у дiток серденятка знов загралися й знов охопила їх надiя на щось хороше.

Двi старенькiї жiнки сидiли, одпочивали на церковному рундучку, i словце «ярмарок» попало в уха дiтям, вони припинилися.

— Чудовий ярмарок сьогоднi! — казала старенька й непричасно дивилася проти себе удалину.

— Еге ж, еге! — одказала друга, кашляючи, — люди вироюються ще звечора тудою.

Дiтки iзглянулися й всмiхнулися, наче говорячи: от воно й є! Не дурно ж ми й дожидали чогось!