– Чи ти ба! Новенький... Чо' не спиш, мусьї?

– Не можу, – зітхнувши, відповів Джек.

– Зітхати добре, коли журба, – відказало негреня і поважно додало: – Аби бідні люди не міг зітхати, він би геть задихатись.

Кажучи це, він розстелив ковдру на сусідньому з Джековим ліжку.

– І ви теж тут спите? – запитав Джек, приголомшений тим, що служник спить у тій самій спальні, що й учні, – Але ж у вас нема простирадла!..

– Для мене погано простирадла. Мій надто чорний шкіра...– ледь посміхаючись, відповів негр і вже налагодився ковзнути у ліжко напіводягненим, щоб не так мерзнути, та раптом спинився, узяв різьблену із слонової кості курильницю, що висіла в нього на грудях, і набожно торкнувся до неї губами.

– Яка дивна медаль, – захоплено сказав Джек.

– Це не медаль, – заперечив негр. – Це мій грі-грі.

Джек не знав, що таке «грі-грі», і хлопчик пояснив: так

називається амулет, річ, що приносить щастя. Цей амулет подарувала йому тітонька Керіка перед його від'їздом із рідного краю; змалку вона доглядала його, і він сподівається скоро повернутись до неї.

– Так само, як і я до своєї мами, – додав малий Барансі.

Запала тиша: кожен з них думав про свою Керіку. За хвилину Джек запитав:

– А ваша країна гарна? Вона далеко звідси? Як вона називається?

– Дагомея, – відповів негр.

Малий Джек підхопився на ліжку:

– О, тоді... тоді... Ви його знаєте!.. Можливо, ви разом прибули до Франції!..

– Кого?

– Його королівську високість... Ви ж знаєте... королевича Дагомеї?

– Це я,– не хизуючись, відповів негр.

Джек приголомшено витріщився на нього... Король?.. Цей служник, що на його очах цілий день бігав по дому у зношеному до дірок червоному вовняному жилетику як не з віником, то з відром у руках, що прислуговував за столом, споліскував склянки?