Ще зовсім недавно пам’ятав (назва чомусь нагадувала йому доісторичну тварину), а це — забув. Раптом згадав і полегшено зітхнув, наче всі складності лишилися позаду й тепер групенфюрер викладе йому свої дві цифри. — Я не маю права називати навіть вам точні координати місця, де перебуває пан Мартін Лібан. Але якщо вам знадобиться терміново зв’язатися з ним, ви завжди знайдете наших людей у місті Фосду-Ігуас.

Він влучив у ціль, бо групенфюрер ствердив:

— Так, я знаю це. Але ж чим ви, юначе, можете довести, що справді є посланцем звідти?

У Карла не було іншого виходу, як іти напролом. Мовив упевнено, втупившись у групенфюрера:

— Умови найсуворішої конспірації, в яких перебуває шеф, не дозволяли мені привезти з собою ніяких листів та документів. Але, інструктуючи мене, пан Лібан наказав передати таке: ви знаєте дві цифри, які свого часу назвав вам покійний обергрупенфюрер СС і начальник головного управління імперської безпеки Ернст Кальтенбруннер. Це складає державну таємницю третього рейху, котра відома тепер трьом особам — пану Лібану, вам і мені. Оце і є мій пароль.

Зікс уважно стежив за Карлом. Трохи подумав і згодився:

— Так, це — вагомі докази, вагоміші за будь-який документ. Отже, юначе, що доручив вам Лібан? Якщо ваш приїзд зв’язаний з переселенням наших співвітчизників до фатерлянду, то мушу сповістити…

У Карла відлягло від серця. Він дивився в очі Зікса зі склеротичними прожилками й думав — цей старий йолоп в есесівській формі сидить цілими днями в кабінеті, цілими тижнями чи місяцями мовчить, зараз він захоче виговоритись — і тоді його вже важко буде зупинити.

Мовив ввічливо, але твердо:

— Пробачте, групенфюрер, ви повинні назвати мені оті дві цифри. Так наказав пан Лібан.

Зікс подивився на нього, як Карлові здалося, зневажливо.