Обминаючи стовбури дерев, просто на мене рухався живий килим, переливаючись самоцвітами…
Я прискорив ходу, намагаючись втекти від переслідування. Килим теж рушив швидше. Тоді я побіг, роблячи, як уві сні, гігантські стрибки. Але відстань між мною і килимом невблаганно зменшувалась.
А «Сніжинка» зовсім близько! її стрункий корпус підносився вгору за якихось п’ятсот метрів. Тут, як на зло, зіпсувався радіопередавач. Вихопивши променемет, я спрямував його на рухливий мох і натиснув гачок. Та імпульсу не було.
Над килимом з’явилася легка хмаринка. Вона згустилася просто на очах. Потім вогники водночас мигнули, і хмаринка рушила на мене. Палючий біль пронизав мене. Не допомогла і нейтритова прокладка скафандра. В кожну клітину тіла вп’ялась розжарена голка. Втративши рівновагу, я похитнувсь і впав на спину…»
2
Штурман «Сніжинки» невідривно стежив, як капітан корабля, обережно ступаючи, заглиблюється в хащі.
Штурман чітко бачив, як його товариш зупинявся біля зігнутих стовбурів, піднімав гілки, роздивлявся. Він заздрив капітану.
Водночас його турбувало відчуття якоїсь небезпеки, що загрожує капітанові. І він полегшено зітхнув, коли капітан нарешті повернув назад.
Яскраво-зелене світило схилилось до обрію. Запали сутінки, стали довгими тіні.
Для інфращупа не було ніякої різниці – день чи ніч. Однак видимість на кольоровому екрані помітно погіршала. Спочатку вицвіли і поблякли яскраві кольори. Дерева, грунт, оранжевий скафандр капітана – все набрало якогось непевного сірого відтінку. Пасмуги туману тягнулись знизу і запинали екран, перетворюючи його в великий квадрат брудно-сірого полотна.
Постать капітана танула на очах. Радіозв’язок з ним почав слабнути і незабаром перервався зовсім.
Розмірковувати не було коли.
Швидко одягнувши скафандр, Микола покликав робота Кіра і вибрався назовні.