— Ви, лікарю, справжній інженер, — сказав я.
— Нічого не вдієш. Ракету легше пристосувати до людського організму, ніж організм до незвичайних умов. Отже, технікам доводиться працювати в контакті зі мною. Подивилися б ви перші досліди. Скільки невдач, жертв!
— І людські були?
— Так, і людські.
І мені по спині забігали мурашки. Але відступати було пізно.
Коли я повернувся в готель, Тоня радісно сказала мені:
— Я вже знаю — все чудово влаштувалось. Ми вилітаємо завтра, рівно опівдні. З собою нічого не беріть. Уранці, перед польотом, ми приймемо ванну й пройдемо дезинфекційну камеру. Ви одержите стерилізовану білизну і костюм. Лікар сказав, що ви зовсім здорова людина.
Я слухав Тоню немов уві сні. Від страху я заціпенів. Думаю, не варто говорити про те, як я провів останню ніч на Землі і що передумав…
VI. “ЧИСТИЛИЩЕ”
Настав ранок. Останній ранок на Землі. Я тужно подивився у вікно — світило яскраве сонце. Їсти не хотілось, але я примусив себе поснідати і пішов “очищатися” від земних мікробів. Ця процедура забрала більше як годину. Лікар-бактеріолог говорив мені про запаморочливі цифри — мільярди мікробів, що кишать на моєму земному одягу. Виявляється, я носив на собі тиф, паратиф, дизентерію, грип, коклюш і мало не холеру. На моїх руках було знайдено синьо-гнійні палички й туберкульоз. На черевиках — сибірку. В кишенях проживали анаероби правця. У складках пальта — поворотна гарячка, ящур. На капелюсі — сказ, віспа, бешиха… Від цих новин мене почала трусити лихоманка. Скільки невидимих ворогів чекало нагоди, щоб накинутись на мене і звалити з ніг! Що не кажи, а Земля має свої небезпеки. Це трохи примирило мене з зоряною подорожжю.