— Алло… Алло! Говорить Зірка Кец! Так. Так. Покличте до апарата Євгеньєва. Нема? Скажіть йому, щоб він, коли повернеться, викликав Зірку Кец. З ним має говорити нова співробітниця Зірки Кец. Прізвище…
— Антоніна Герасимова! — поспішила сказати Тоня.
— Товаришка Герасимова. Чуєш? Так. Багато? Добрий улов? Поздоровляю.
Він виключив апарат і сказав:
— Євгеньєва немає в ракеті. Він вилетів у міжпланетний простір на промисел і повернеться години через три. Ловить дрібні астероїди. Чудовий будівельний матеріал. Залізо, алюміній, граніти. Я викличу вас, коли Євгеньєв буде біля радіотелефону.
IХ. В БІБЛІОТЕЦІ
За вечірнім чаєм до мене підлетів Крамер.
— Ви вільні сьогодні ввечері? — спитав він мене і пояснив: — Не дивуйтесь, будь ласка, на Зірці стохвилинна доба, але за звичкою ми робочий день обчислюємо за земним часом. Зачиняючи віконниці, робимо “ніч” і спимо шість-сім “зоряних” діб. Зараз за московським часом восьма година вечора. Чи не Хочете ознайомитися і нашою бібліотекою?
— Залюбки, — відповів я.
Як і всі приміщення на Зірці Кец, бібліотека являла собою циліндр. Вікон не було. Бокові стіни були поспіль вкриті ящиками.
По поздовжній осі циліндра — від дверей до протилежної стіни — було натягнуто чотири тонких троси. Тримаючись за них, відвідувачі пересувалися в цьому своєрідному коридорі. Простір між “коридором” і боковими стінками був заповнений рядом сітчастих ліжок. В приміщенні було чисте, озоноване повітря з запахом хвої. Газонаповнені трубки, проходячи між ящиками, світилися приємним матовим світлом. Тиша. На деяких ліжках лежать люди з одягненими на голову чорними коробками, зрідка повертаючи круглі рукоятки на коробках.