— Може, це зодіакальне

— Це неможливо, зважаючи на місце і час. Та й не схоже: дивіться — світлова смуга проходить майже від зеніту до обрію, поступово розширяючись, як конус.

Ми так захопилися спогляданням загадкового небесного явища, що не помітили глибокої лощовини з досить крутим схилом і мало не поламали санних лиж.

Через кілька хвилин, вибравшись з лощовини, ми помітили потепління. Термометр показував тридцять вісім нижче нуля, а всього годину тому було п’ятдесят.

— Може, це світло випромінює тепло? — сказав я.

— Коли так, то це зовсім не можна пояснити, — заперечив супутник. — Світловий стовп, який отеплює тундру!

Він засміявся.

Стовп лежав на ншому шляху, і нам нічого більше не лишалось, як їхати до цього світового конуса і дізнатися, якщо пощастить, в чому річ.

Ми їхали, а навколо ставало дедалі тепліше й світліше. Скоро мій товариш погасив фари, — вони вже були непотрібні. Далі ми помітили чимраз сильніший рух повітря в напрямі до світлового конуса, а на його вершині побачили сліпучий вузький серп, ніби серп Венери, коли дивитися на неї в бінокль.

Проте в міру нашого просування загадка не тільки не розгадувалась, а ставала ще заплутанішою.

— Це світло надзвичайно нагадує сонячне, — здивовано сказав мій товариш.

Незабаром стало ясно, як удень. Але праворуч, ліворуч і позаду від нас були сутінки, що переходили на обрії в цілковиту темряву. Вітер, що стелився по Землі, дедалі посилювався, здіймаючи вгору сніговий пил. Ми їхали наче в сніговому самумі.

Тимчасом температура почала дуже швидко підвищуватися.

— Мінус тридцять… Двадцять п’ять… Сімнадцять… Дев’ять… — сповіщав мій супутник. — Нуль… Два градуси вище нуля… І це після п’ятдесяти холоду! Тепер мені стає зрозумілим вітер. Очевидно, цей “сонячний стовп” нагріває повітря і ґрунт, — утворюється велика різниця температур. Холодне повітря припливає знизу до теплої зони, а вгорі, мабуть, є зворотні течії теплого повітря.