Сеня — товстий, опецькуватий хлопець, білявий, з красивими сірими очима, — лежав на канапі і сумно розглядав стелю. Він був закутаний у товсту ковдру, обтиканий з усіх боків подушками. Вчора по дорозі зі школи Сеня попав під дощ. Було дуже весело і смішно, коли прохолодні струмені полилися за шию, хотілося роззутися і босими ногами пробігти по вулицях, розбризкуючи калюжі.

Ввечері Сеня два рази чхнув. Після цього мама поклала його в ліжко, викликала лікаря. Лікар — молода, синьоока, світлокоса дівчина — оглянула Сеню, знизала плечима, посміхнулася і порадила Сені більше рухатись і частіше бути на свіжому повітрі. Мати образилася, напоїла сина гарячим молоком з медом, дала аспірину на ніч і закутала у кілька ковдр.

Вранці Сеня проснувся від стуку в двері. Листоноша приніс термінову телеграму. Прочитавши її, мама схвильовано заметушилася, потім, одягнувши своє найкраще плаття, дуже довго чепурилася перед дзеркалом. Знову напоївши Сеню гарячим молоком, мама пішла і наказала йому не вставати. Він з півгодини читав книжку Купера «Останній з могікан», потім замріявся. Велика муха сіла на ніс хлопця, залоскотала лапками. Він чхнув. Муха обурено задзижчала і полетіла до вікна. Там вона безрезультатно, але вперто забилася у шибку. Сеня поглянув туди. За вікном хиталися верховіття каштанів. Білі суцвіття докірливо махали голівками. Сеня тоскно зітхнув. Надворі так чудесно, тепло, хочеться поїхати кудись далеко-далеко! Сеня перечитав десятки пригодницьких книжок, йому самому хотілося б подорожувати, переживати незвичайні пригоди, але мама каже, що в нього слабке здоров’я!..