По правді, “пан доктор” з Версту не студіював ніколи ані медицини, ані фармації, а був тільки колись шпитальним доглядачем; у Версті мав пильнувати при-держаних на границі подорожніх під час перевірюван-ня їхнього здоров’я. Більш нічого; але цього було доволі, щоб стати популярним. Треба ще додати, що Патакі був людиною сильного духа, як і годиться тому, що в його руках було життя людей. Не вірив у забобони й дуже насміхався з того, що люди говорили про замок. А коли хтось оповідав при ньому, що від давен-давна ніхто не зважувався підійти до замку, то він відповідав кожному, хто лише хотів того слухати: “Тільки не дратуйте мене, бо піду до тої вашої старої буди!”

А що ніхто його не дратував, “доктор” ніколи туди не ходив, а замок у Карпатах був далі окутаний таємницею.

ІV

Новина, що її Федь приніс, рознеслася миттю по селі. Війт Кольц з люнетою в руці. Марійка й Микола Дек пішли до хати. На майдані залишився тільки Федь, оточений мужчинами, жінками й дітьми, між ними було й кількох циганів; вони не менше від інших були зворушені незвичайною новиною. Всі обступили Федя й засипали його запитами, а він відповідав самовпевнено, як той, що бачив щось таке, чого ніхто не бачив.

— Так, — говорив він, — в замку горіло, воно горить ще досі і буде так довго горіти, аж камінь на камені з нього не залишиться!

— А хто ж запалив там той вогонь? — запитала одна жінка, складаючи руки, мов до молитви.

— Чорт, — відповів Федь, — а він, проклятий, вміє ліпше запалювати вогонь, ніж гасити!