— Ну, куди я його?
Рота захищала круту височину, вкриту сковзькою кригою.
Держатись солдатам на схилах цієї височини було дуже важко: вони сковзались і падали…
Вдержати височину надії вже не було, але й покинути її, відступаючи, загрожувало зривами солдат на слизькій кризі в безодню.
Подививсь командир роти ще раз на 78-літнього Карла Сукенцуцке і вдарив себе по лобу:
— Евріка!
Він покликав двох солдат, наказав узяти Карла Сукенцуцке під руки й обережно поводити його на найслизькіших місцях по схилу височини.
Солдати поводили «гросфатера»
Після цього рота вже не сковзалася і більш-менш благополучно відійшла.
Пісок, що сипався із 78-літнього Сукенцуцке, врятував становище.
Командир роти представив Карла Сукенцуцке до нагороди залізним хрестом…
В штабі армії погодилися, що подвиг 78-літнього Карла Сукенцуцке достоїн залізного хреста.
Одне тільки непокоїло командування: куди чіпляти того залізного хреста?
Коли солдат грудьми захищає батьківщину — хреста чіпляють на груди…
А Карл Сукенцуцке прислужився батьківщині зовсім не грудьми!
Де він має носити залізного хреста?
Хороша-хороша дівчинка
Для таких дівчаток, невеличких і ніжних, білявеньких і з голубими очима, з рум'янцями на щоках і з соромливим поглядом, з мелодійним голосом і довгими віями, — для таких хороших-хороших дівчаток наші поети хороші-хороші вірші пишуть:
Вчилися вони, ці дівчатка, в радянських школах, кінчали десятилітки, йшли до вузів, мріяли бути лікарями, інженерами, педагогами, агрономами…
Зимою вони сиділи за книжками, чи то по окремих квартирах у тата з мамою, чи то гуртожитках, похапцем бігаючи до кіно та до театру, а влітку, склавши іспити, їхали трохи стомлені й блідуваті на села, — там у них червонішали знову щоки, блиском бралися очі, і яких же ж вони пісень співали, сидячи в човнах на прозорих річках Радянської своєї Батьківщини або під вербами понад задумливими ставками колгоспними…