При гестапо був відділ по боротьбі з партизанами, і в цьому проклятому відділі сидів росіянин, на прізвисько Жаба; прізвища його ніхто не знав.

Що вам сказати про цю людину? З дев'яти ранку до години дня він допитував. Потім обідав і спав. Увечері грав на більярді в барі і там же десь до третьої години ранку напивався так, що солдат, який виконував різні доручення, привозив його додому наче мертвого.

Жабу в місті страшенно ненавиділи і кілька, разів робили спроби вбити. Тільки він, як той звір, учував замах і в найостаннішу хвилину тікав з небезпечного місця.

Він був не просто жорстокою людиною. Адже, товаришу Соловйов, навіть у найжорстокішого є своя, хай мерзенна, а все ж логіка — злитися і мучити. Жаба ніколи не злився. Він мучив спокійно і за якимсь одному йому відомим вибором. Бувало арештує людину, яка й близько до партизанів не підходила, іноді навіть пройдисвіта якогось наглядить і не поспішаючи, повільно замучить на допитах. Навіть самі гітлерівці не любили його і боялись, були чутки, що він нікому з них не підвладний і зв'язаний з якимось дуже високим начальством.

Ось так ні з того ні з сього замучив дідуся Федора Івановича. А потім викликав мене. Який він був на вигляд? Добре, я вам його опишу. Чому він залишив мене в живих? І досі не розумію. А залишив. Навіть із тюрми звелів викинути.

Мене привели до нього рано-вранці, десь о дев'ятій годині. Охорона вийшла, на його допитах ніхто ніколи не був присутній. У кабінеті були сірі стіни і дуже пахло карболкою, тютюном і спиртним перегаром — могильний запах.