Дальші події трохи охолодили енергію Штарке. В Москві йому пояснили, що він не «герой», а злочинець, який заявив про свої злочини. Штарке подав заяву з проханням дозволити йому спокутувати свої злочини на фронті боротьби проти фашизму. Суд прийняв до уваги заяву Штарке, і справді, два роки, які лишилися до перемоги, Штарке чесно боровся на тих дільницях фронту, на які його направляли німецькі організації опору фашизмові.

Незабаром після закінчення війни тяжке сердечне захворювання примусило Штарке піти на спочинок.

Нещодавно Штарке минуло сімдесят два роки, але майор вагався у фантастичних межах між тридцятьма п'ятьма і шістдесятьма. Обличчя без зморщок. Палкі, молоді очі, попелястосіре волосся без сивини й без блиску, легкі рухи, чистий звучний голос. Сорок шість? — Ви називаєте це збереженням принципів міжнародної солідарності? — сердито говорив Штарке, розмахуючи сигарою. — Я кваліфікую ваш вчинок як легковажність, недопустиму в справі захисту миру. Навіщо треба було віддавати його союзникам? Треба було самим судити негідника!

— Принцип міжнародної солідарності, пане Штарке, заснований на точних виконаннях юридичних зобов'язань! — терпляче відповідав майор, з інтересом стежачи за енергійними рухами Штарке. — Я з вами цілком відвертий, пане Штарке, — продовжував він. — Я не знаю, чим викликаний інтерес керівництва до фігури Жаби-Горелла, під останнім прізвищем він фігурує в берлінських даних. Я тільки що одержав термінову вказівку зв'язатися з вами і з'ясувати, чи не знайомі вам ці імена. Тепер про нашу «легковажність». Я не виправдовуюсь, це зайве, я пояснюю. Як ви вже знаєте, Горелл напав у Мюнстенберзі на російську дівчину Машу Дорохову. Судячи по наших даних, у той час, коли він був затриманий радянським патрулем, його впізнав представник розвідки союзників; з документів же видно, що на другий день Гореллу, який перебував під вартою в радянській комендатурі, були пред'явлені найтяжчі обвинувачення у фізичному знищенні цілої групи полонених американських льотчиків.