— Професія.

— Криміналіст. Детектив.

— Гм. І де ви працюєте?

— У Міністерстві внутрішніх справ. Площа Богдана Хмельницького. Відділення незалежних криміналістів. Мій шеф — Гриб Семен Йовтухович.

— Гриб Семен? — здивувався майор. — Я знаю його. Разом училися. Тільки який же він шеф? Та ще й відділення… Він дільничний, дуже шанований. Капітан Гриб Семен Йовтухович…

— Полковник, — заперечив Григір.

— Гм. Тоді це однофамілець. Та ти зажди… Які такі незалежні криміналісти? Нема такого відділення в міністерстві.

— Як то нема? — обурився Григір. — Ось моє посвідчення. Прошу…

Майор розгорнув червону книжечку, здивовано пробіг очима текст, знову глипнув на Бову.

— Що за жарти, громадянине Бова?

— Які жарти, товаришу майоре?

— Тут підпис міністра Куштенка Івана Івановича.

— А що вас дивує? Все правильно. Міністр внутрішніх справ генерал-полковник Куштенко Іван Іванович.

— Наш міністр Кобець Антон Сидорович, — заперечив майор. — Генерал-лейтенант. А Куштенко Іван Іванович — це я, начальник Печерського відділення. Що за містифікації ви, громадянине Бова, розігруєте? Дивний ви криміналіст!

— Артист, а не криміналіст! — Хрипко видихнув сторож. — Я ж кажу: це той жучило! Роги йому треба обламати.

— Тихо! — наказав майор. — Ось ще одна химера… Посвідчення видане 12 січня 1968 року. Як це розуміти? Може, ви знімаєте якийсь кінофільм? Тоді не валяйте дурня, говоріть одразу…

— Заждіть, заждіть! — Задихнувся від хвилювання Григір, перезирнувшись зі своїми супутницями. — А який у вас рік?

— У нас? — здивувався майор. — Чому у нас? Рік один і той же для всіх: тисяча дев’ятсот сорок восьмий…

Галя охнула, зблідла.

— Двадцять п’ять років, — прошепотіла вона.

— Товаришу майор! — Злобно озвався капітан. — Злочинці просто морочать нас. Треба серйозно попрацювати з ними. По-нашому. Вони швидко у нас заговорять…