Дівчата розгублено поглядали на Григора, розуміючи, що гой збентежений, але мовчки поспішали за ним. Доки вони вибралися нагору, над Лівобережжям зійшло сонце, замерехтіло плесо Дніпра, заблищали зірки на склепінні монастиря.

Григір зупинився, занепокоєно оглянув околиці. Довкола прокидалися із світанкової дрімоти осінні сади та діброви, розцяцьковані золотом і багрянцем, де-не-де поміж ними в’юнилися на тлі неба пасма диму з коминів старовинних особняків. Що за фантасмагорія? Куди подівся Ботанічний сад? Ось видно верхів’я дзвінички, біля неї має бути оранжерея, теплиці. Ліворуч — адміністративні корпуси, від них повинна пролягати широка дорога до центрального входу. Навіть натяку нема на щось подібне. І ось тут, де вони зупинилися… саме тут, він не може помилитися… їх повинні чекати вчені, учасники й автори експерименту.

Він тривожно зітхнув, ніби риба, викинута на пісок. Галя схопила його за рукав.

— Що сталося? — Занепокоєно скрикнула вона. — Я теж бачу, що місцевість змінилася. Ми з тобою часто тут гуляли в Ботанічному саду, а тепер…

— А тепер… тю-тю! — Похмуро підхопив Григір, чухаючи потилицю. — Щось наплутали вчені з хроностанції. Вже ясно їжаку, що ми в іншому часі.

— Дай Боже, щоб не в іншій країні, — озвалася Юліана. — Аріман хіба дарма погрожував? Як він сказав? «У мене для вас достатньо стін та загадок…»

— Але ж Горіор… Корсар обіцяв… — Галя благально глянула на Григора.

— Корсар? — Перехопив її мову хлопець. — А що він обіцяв? Допомогти перейти у «фронтове буття»? А що це означає? До того ж… вам не здається вся наша пригода сном, маревом?

— А я? — Тривожно глянула на Григора Юліана. — Сподіваюся, що я не фата-моргана, друзі? Давайте скоріше знайдемо людей, фахівців, які пояснять нам, що відбулося.