ІІ
Одного разу мачуха послала її до тітки Одарки глечика попрохати.
У Одарки вечорниці. Увійшла Докія в хату, — аж там шахтарі. Усі в червоних сорочках навипуск, у чоботях з вимережаними халявами, з пістонами та з китицями, у сукняних чумарках. Усі веселі, один на гармонію грає, а ті пісні шахтарської співають:
На столі горілка, ласощі дівчатам. Це ж сьогодні на шахті гроші зароблені давано: рублів по двадцять, по двадцять п'ять за місяць шахтарі взяли та всі отут за день чи за два прогуляють. А й гарно ж отой на гармонію грає! Та й сам гарний — одежа аж вилискується, а пояс так і сяє весь од блищиків та від гудзиків. А з лиця? Брови такі!.. Не встигла ще Докія й добривечір сказати, вже він угледів її та й крикнув:
— А ось і дівка йде нова!
Та як кинеться до неї, та й обняв. Вона його добре пхнула — аж поточився, — а сама навтіки. Всі як зарегочуться, а він за нею з хати та й піймав у дворі:
— А стій, дівчино, яка ти швидка! Хочу на тебе подивитися, чи гарна ти?
Та поставив її проти місяця — місяць ясно світив, — та й дивиться їй в обличчя, не пуска. То гнівна вона була на його, а то вже гніву нема, сором тільки зробилося хто й зна й як! Як кинеться вона, вихопилась та тікати знову. А він кричить:
— Постій, дівчино, підожди! От же, їй-бо, ти гарна!
Утекла та спрожогу як улетить у хату, аж мачуху злякала:
— Тю на тебе! Чи ти сказилася? Де ж глечик?
Де глечик?.. Вона й забула про глечик! Сказала, що не дала Одарка.
Полягали спати — не засне вона. Усе місяць повний перед неї, просто їй в обличчя дивиться… А він нахилився до неї: чи гарна? Ой, сором! Ой, сором!.. А він же сказав, що гарна… Невже?.. От якби тепер глянути в дзеркало, та не можна!.. Як його звуть? Він не з Ковалівки — мабуть, оврамівський… Та чого він на неї так дивився?